14 травня 2026 року в Києві на конференції «Вивчаю – не чекаю: результати, сталість і передача державі» були представлені результати українського дослідження програми «Вивчаю – не чекаю» (Can’t Wait to Learn).
Захід об’єднав представників Міністерства освіти і науки України (Дмитро Завгородній), Державної служби якості освіти України (Іван Юрійчук), громадської спілки «Освіторія» (Анна Сидорук), Міжнародного фонду «Крок за кроком» (Наталія Софій), тренерів та команду програми.
З вітальними словами виступили Дмитро Завгородній, заступник Міністра освіти і науки України з питань цифрового розвитку, цифрових трансформацій і цифровізації, та Іван Юрійчук, заступник Голови Державної служби якості освіти України з питань цифрового розвитку, цифрових трансформацій і цифровізації. У своїх виступах вони наголосили на важливій ролі, яку програма «Вивчаю – не чекаю» відігравала і продовжує відігравати у подоланні освітніх втрат українських дітей в умовах війни. Вони також висловили вдячність War Child Alliance за постійну підтримку української освіти та інвестування в інноваційні підходи, що допомагають дітям продовжувати навчання попри безпрецедентні виклики.
Анна Сидорук, виконавча директорка громадської спілки «Освіторія», та Люк Станнард, директор програми Can’t Wait to Learn у War Child Alliance, представили програму та поділилися досвідом її впровадження в Україні. Їхня презентація була водночас глибокою та емоційною та демонструвала шлях програми від пілотної ініціативи до широко визнаного освітнього інструменту. Вони підкреслили роль українських дітей у локалізації застосунку. Через відгуки, ідеї, участь у тестуванні та апробації діти допомогли створити навчальний продукт, який є цікавим, актуальним і захопливим для українських учнів.
Оксана Заболотна та Єлизавета Панченко представили результати квазіекспериментального дослідження програми «Вивчаю – не чекаю» в Україні, яке вивчало зв’язок між участю в програмі та рівнем розвитку навичок читання, математичної грамотності й психосоціального благополуччя учнів в умовах війни. Дослідження поєднувало кількісні дані з думками та досвідом учнів 3-х класів, учителів, батьків, керівників закладів освіти та представників освітньої адміністрації.
Результати показали, що участь у програмі була пов’язана з більш значними та статистично достовірними покращеннями загального рівня математичної грамотності та навичок множення на швидкість в учнів інтервенційних шкіл порівняно з учнями порівняльних шкіл. Додаткові позитивні ефекти спостерігалися у виконанні завдань на знаходження пропущених чисел і розв’язування текстових задач, хоча ці результати були менш послідовними. Якісні дані засвідчили, що учні відзначали покращення математичних знань, обчислювальних навичок і вмінь розв’язувати задачі. Багато дітей повідомляли, що опанували такі теми, як додавання стовпчиком і дроби, ще до того, як вивчали їх у школі. Учителі та батьки також підтверджували ці зміни, відзначаючи швидші обчислення, більшу самостійність дітей і кращі навчальні результати.
Щодо української мови і читання - програма була пов’язана з обнадійливими, хоча менш стабільними покращеннями фонематичної обізнаності, розуміння прослуханого та загального рівня читацької грамотності. Хоча ці ефекти не були стабільно статистично значущими в усіх аналізах, якісні результати свідчили про позитивні зміни. Учні повідомляли про покращення швидкості читання, точності та розуміння текстів завдяки аудіосупроводу й захопливим історіям. Учителі та батьки також відзначали кращу техніку читання та глибше розуміння змісту текстів.
Оцінювання не виявило кількісно вимірюваних змін у психосоціальному благополуччі чи рівні надії: показники залишалися стабільними та статистично подібними в інтервенційній і порівняльній групах протягом усього періоду дослідження. Водночас якісні дані свідчили про важливі позитивні впливи. Діти описували зростання впевненості в собі, стійкості та задоволення від навчання, тоді як учителі спостерігали вищий рівень залученості до навчання та зниження стресу. Батьки також повідомляли про високу мотивацію дітей до використання програми.
Усі групи учасників дослідження відзначали цінність елементів гейміфікації, персоналізованих навчальних траєкторій і гнучкого доступу до освітнього контенту для забезпечення безперервності навчання та подолання освітніх втрат в умовах війни й переміщення. Водночас дослідження зафіксувало низку викликів під час впровадження програми, зокрема технічні труднощі, різний рівень залученості учнів та обмеження, пов’язані з реалізацією освітніх інтервенцій у воєнний час.
Захід став важливою платформою для діалогу між ключовими представниками освітнього сектору. Учасники обговорили отримані уроки, перспективи масштабування цифрових освітніх рішень, заснованих на доказах, а також майбутні заходи з поширення знань, спрямовані на те, щоб результати дослідження й надалі впливали на освітню політику та практику в Україні.
